Home Місто Сотнику армії УНР Миколі Сціборському можуть присвоїти звання почесний громадянин Житомира

Сотнику армії УНР Миколі Сціборському можуть присвоїти звання почесний громадянин Житомира

103

На останній сесії Житомирської міської ради депутат від «Свободи» запропонував присвоїти Сотнику армії УНР Миколі Сціборському звання почесний громадянин Житомира.

Микола Сціборський народився в Житомирі 28 березня 1898 року. Батьки: ”Спадковий дворянин, губернський секретар Орест Михайлович Сціборський і законна дружина його Євдокія Євдокимівна, обоє православні”, — записано в метриці місцевої Свято-Успенської церкви. Одружений не був, дітей не мав, пише Gazeta.ua.

"Виявив себе як бездоганний, національно-вихований старшина. Жодним карам не підпадав, під судом та слідством не був". Таке посвідчення отримав сотник армії УНР Микола Сціборський від командира Окремої кінної дивізії 1924 року в Чехії. Опинився там разом з іншими військовиками після окупації України більшовиками.

На його очах Українська держава 1917-1921 років народилася й зазнала поразки. Після лютневої революції в Росії поручник Микола Сціборський береться за створення української військової частини. У жовтні 1917-го очолює Окремий український курінь. Військовий міністр УНР Олександр Жуковський запрошує його своїм помічником. Та що ближче Сціборський стикається з політикою тодішніх керівників держави, здебільшого соціалістів, то краще розуміє — УНР приречена. Дорікає, що мали "перебільшену демократичність". Згодом напише у спогадах про тодішній український уряд: "Члени кабінету ходили на засідання в невипрасуваних та брудних костюмах і сорочках. Це справляло хворобливе, негативне вражіння". Сціборського дратує неорганізованість, безлад тодішньої влади, а ще більше — її провінційність, хаос у міністерствах: розпорядження міняли декілька разів на день, що викликало обурення і злість у виконавців. Пише: "Наш провід попав до рук кабінетних і соціалістичних доктринерів, "вселюдських гуманістів", так далеких од реальної роботи і кривавої бурі життя…, безсилих істериків, психологічних і духовних дегенератів та просто дрібної "шантрапи".

Й от він на еміграції. Сціборський намагається вступити до Української господарської академії в містечку Подєбради, поблизу Праги. Йому декілька місяців відмовляють — не має закінченої середньої освіти: після шести класів гімназії одразу пішов до війська. Перебивається позичками у приятелів-військових. "Факт неприйняття мене до Академії, — пише він до ректора, — ставить мене в катастрофічне положення з тої причини, що засобів до життя не маю, а виконувати фізичні роботи не можу з огляду на те, що внаслідок війни залишився військовим інвалідом зі втратою 50% працездатності". Під час Першої світової Сціборський потрапив під газову атаку і згодом довго лікувався. Легені вразив туберкульоз. Його таки приймають на економічно-кооперативний факультет. 1929-го здобуває диплом інженера-економіста. І того ж року на Першому Конґресі Українських Націоналістів у Відні Сціборського обирають заступником лідера ОУН Євгена Коновальця. Він пише програмові документи організації, їздить із дорученнями голови. Коновалець називає його своєю правою рукою. Микола Сціборський перебирається з Праги до Парижа. Там він проживе вісім років.

У столиці Франції виходить головна його праця — "Націократія". Він критикує парламентську демократію за закулісність, групові інтереси, підкупи та корупцію. Але головний закид Сціборського — парламент і демократичні вибори маніпулюють думкою людей. Неосвічена частина населення купуються на гарну обгортку та популізм. Тому перемагає не той, хто добре керуватиме державою, а той, хто найбарвистіше обіцяє. Влада у державі має належати не просто нації: націократія — це влада найкращих і найдостойніших у нації — "найбільш талановитих, ідеалістичних та національно-альтруїстичних представників, що здатні забезпечити належний розвиток нації та її конкурентоспроможність". Націократія відкидає політичні партії, класи, вона спирається на синдикати — професійні спілки, щось на взірець середньовічних цехів. Найздібніші в синдикатах стають на їх чолі, а тоді, довівши свою професійну та ідейну вартість, можуть входити до керівних органів держави.

Полковник Андрій Мельник, який очолив ОУН після вбивства радянським агентом Євгена Коновальця, у вересні 1939 року доручає Сціборському написати конституцію майбутньої Української держави. В ОУН відчувають наближення нової війни. Сподіваються, що вона принесе Україні незалежність. Мельник згадує, що з проектом Сціборський, який тоді жив у Кракові, впорався блискавично: "Просив звільнити його на три дні від щоденних обов’язків і продовж трьох днів і ночей виготовив цей проєкт, який виявився конструкційно не гірший зі всіх дотепер відомих, хоч автор його не був юристом, не мав штабу співробітників і опрацював його сам один не впродовж років чи місяців, а, як сказав я, в 72 години".

Устрій держави Сціборський визначає як "тоталітарний, авторитарний, професійно-становий". Голову держави й Вождя нації — по суті, диктатора — вибирають два представницькі органи — Державний Сойм і Верховна Рада Національної Праці. Перший обирають у професійних спілках, а другий складається з їхніх голів. Українській державі Сціборського найбільше відповідає Португалія Олівейри Салазара, що існувала в 1926- 1974 роках. 2007-го Салазара обрали найвидатнішим португальцем усіх часів.

"Був він людиною всебічної освіти й нечуваної працездібности, — писав Андрій Мельник про Миколу Сціборського, свого заступника в ОУН. — Його єдиною розвагою і відпочинком була оперна музика."

"Сціборський помер за кілька годин"

Коли 1941 року ОУН розколюється, Микола Сціборський стає на бік мельниківців. Із вибухом німецько-радянської війни разом з іншими офіцерами УНР вирушає до Києва, щоб після відступу радянських військ установити там українську владу та поліцію: мельниківці воліли використовувати легальні методи діяльності під німецькою окупацією. Бандерівці ж почали готуватися до збройної боротьби. Між обома крилами ОУН спалахнула нещадна боротьба.

У серпні Сціборський вже у Житомирі — облаштовує українську адміністрацію. Там на нього та ще одного діяча з мельниківського крила ОУН Омеляна Сеника скоєно замах. Обставини вбивства досі не з’ясовані. Мельниківці звинуватили у ньому бандерівців. Тарас Бульба-Боровець писав: "30 серпня 1941 р. на вулиці міста бандерівець Кузій пострілом у спину застрелив Омеляна Сеника і смертельно поранив Миколу Сціборського. Сеник помер одразу. Микола був ще живий, але в непритомному стані. Після першого пострілу в побратима він обернувся. І це продовжило йому життя, хоч і ненадовго. Було о пів на восьму. Обидвох доставили до І-ї міської лікарні. Сціборський помер за кілька годин. Ця подія викликала розгубленість у населення, велике обурення свідомої української громадськості й у підсумку ще більше загострила ворожнечу в націоналістичному середовищі". Є версії, що за вбивством міг стояти агент НКВС або німці.

Сціборського і Сеника поховали в Житомирі на подвір’ї Спасо-Преображенського собору.

 


LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here