Автобусного квитка до села Звіздаля, що у Народицькому районі, не продадуть на жодному автовокзалі, хоча знаходиться воно недалеко від траси, яка веде до райцентру.
Їхати туди нікому та й ні до кого. Після того, як через «радіацію» із села були виселені місцеві жителі, залишилися тут лише двоє «упертюхів» — Надія та Петро Любинки, пише газета «Житомирщина».
Кажуть: живуть довго та не хворіють, бо з рідного місця не зірвалися. Більшість тих, хто не втрималися і поїхали — уже на цвинтарі лежать. От тільки одна біда, зізнається Надія Пилипівна, немає з ким поговорити. З дідом сваритися набридло, а до іншої найближчої живої душі — кілька кілометрів.
Подружжя живе разом уже більше ніж півстоліття. Баба Надя та дід Петро «туляться» у старій хатині, в якій постійно панує напівтемрява.
Джерелами світла служать гасова лампа та ліхтарик. Про те, що колись тут було світло, нагадують лише стовпи лінії електропередачі, на яких в’ють свої гнізда лелеки.
— Ви б нам батарейок у ліхтарик привезли, — зітхає Надія Пилипівна. — Я вже й не пам’ятаю, скільки років живемо без електрики. Покрали злодії усю проводку та здали на металобрухт.
Живуть Любинки добрий десяток років також без телевізора та холодильника. Що посіють, вигодують, те і з’їдять. Корова, кінь, дві курки і кицька — от і все господарство сім’ї.
