Студентський та викладацький склад Житомирського національного агроекологічного університету посприяв, аби в їхньому закладу встановили дошку загиблому десантнику 95 бригади Олександру Книшу з Левкова.
Він свого часу закінчував цей навчальний заклад, а згодом перейшов на службу у військову частину, звідки і відправився в зону АТО ще з початку весни.
Разом з дружиною Мариною старший сержант Олександр Книш виховували двох дітей і прожили у шлюбі 7 років.
На відкриття дошки Марина прийшла із сином-першокласником Артемом та 4-річною донькою Аріною.
Зізнається, що діти за батьком сумують дуже. На дошці його фото впізнали відразу. Такий портрет у рамці стоїть у них вдома. Туди малі час від часу складають гостинчики для тата.
Сама ж жінка досі не може змиритися, що її Сашко більше не повернеться додому. Часто бачить його увісні, провідує могилу на кладовищі і досі сподівається, що він знайдеться.
«Мені повідомили про його сметь, а через кілька днів привезли тіло. З особистих речей передали лише хрестик, але в нього такого не було. Смертельне поранення він отримав в шию наприкінці липня поблизу міста Торез. Був у бронежилеті й касці, але вони його не врятували. Осколок потрапив у сонну артерію. Тіла мені не показали і труну теж не дозволили відкрити – вона була запаяна. Військові, які були з Сашею в останні хвилини засвідчили, що тіло не обгоріло і не було понівечене. Просила неодноразово, щоб дали його фото з моргу. Хочу пересвідчитися, що поховала свого чоловіка. У нього з собою мали б бути документи, але їх теж не віддали. Досі дзвоню на його мобільний, але там переадресація».
З-поміж іншого Марина про чоловіка і батька своїх дітей згадує лише хороше. Щоправда, усе подружнє життя їй доводилося його чекати – з полігону, Іраку, Югославії, служби. По-суті вони могли дуже мало часу проводили, але навіть ці хвилини Олександр вмів зробити незабутніми.
«Познайомилася з ним ще в мої студентські роки. Він на кілька років страший був, військовий, – згадує Марина. – Потім писав мені листи з Іраку і навіть передавав журналістами подарунки. Після повернення одразу ж з квітами прийшов у коледж. Посеред пари зайшов в аудиторію і при всіх привітав з Днем закоханих. Коли був у Криму, передав мені через хлопців два кущі троянд. Я посадила їх біля хати. Буде згадка. Він уже квіти подарувати сам не зможе, але ці радуватимуть мене завжди».
Викладачі Житомирського агроуніверситету теж відзначають, що Олександр Книш був відповідальним і порядним студентом. Про те, що в житті обрав роботу не по спеціальності, не жаліють. Для студенства, рідних і друзів він залишиться героєм, який власним життям захистив мир кожного з нас.
Про це у вузі щоразу нагадуватиме дошка і віршований напис на ній. У Левкові громада має намір теж вшанувати память двох земляків, які загинули на Сході – Олексія Шевченка і Олександра Книша.
Юлія ДЕМУСЬ
