Волонтер Олег Бойко закликає житомирян не вірити у перемир\’я і продовжувати допомагати військовим. ФОТО

Олег Бойко народився в Росії у родині військового, навчався у Рязані, але 25 років свого життя віддав службі у військових частинах України.

У 2003 році він з родиною переїхав до Житомира і став військовослужбовцем 95 бригади. Два роки тому  пішов на пенсію, але залишився працювати  там на цивільній посаді.

Нині  до його  військового звання «майор» додалося не менш почесне – «волонтер». Спочатку допомагав своїм товаришам, яких відправили в АТО, після цього була робота з пораненими, вдовами загиблих бійців, переселенцями та їх дітьми, а тепер ще й опікується вихованцями дитбудинків.

Про потреби кожного він може розповідати годинами. Все тримає в голові, телефоні та блокноті. Щовечора підсумовує те, що вдалося зробити за день і розписує плани на наступний. В інтернеті виставляє пости про необхідну допомогу, а на спеціальних сайтах шукає оголошення, де люди готові безкоштовно віддати одяг, взуття, іграшки. З усіма попередньо домовляється, пояснює кому і для чого потрібні ці речі, забирає їх і звозить у невеличку кімнату.

Там також розбирають допомогу, яка надходить від закордонних волонтерів. Олег  розповідає, що українцям допомагають усім світом – з Англії, Німеччини, Америки, Франції, Іспанії щоденно йдуть великі вантажі, де окремо допомога для військових, їх родин та переселенців. При цьому, іноземцям доводиться платити чималі кошти за перевезення цих пакунків (рахують або окремо вартість кілограма, або по кількості сумок). Частину з цього столична «Волонтерська Сотня» «Новою поштою» відправляє у Житомир, а Олег разом з іншими волонтерами зустрічає і розподіляє.  

Ділиться, що перші рази звозив все додому і дружина на це реагувала не особливо добре, однак з часом і вона підключилася до благодійної роботи чоловіка разом доньками.

«Я щоденно по кілька годин проводжу в інтернеті – виписую потреби, контакти, шукаю потрібних людей і поширюю інформацію на своїх сторінка у соцмережах. Часом дивлюся, що користувачі ставлять «лайки» і діляться постами, але допомоги якоїсь реальної так і нема. Якщо говорити по Житомиру, то на період виборів все трохи активізувалося, але зараз знову затишшя. Будемо чекати місцевих виборів, може знайдуться ті, хто готовий дати 7 тисяч на паркан для дитбудинку, чи одягнути кількох бійців або подарувати дітям іграшки, – каже Олег Бойко. – Українцям постійно повторюють, що у нас перемир’я, але від того нічого не змінюється, бо наших хлопців на Сході терористи продовжують обстрілювати, є поранені і забилі. Не в такій кількості як раніше, але є.  Зараз дуже зменшився потік допомоги. Якщо раніше ми могли провести благодійний захід і зібрати кілька тисяч, за які закупити форму, засоби захисту, то зараз гроші доводеться буквально випрошувати.

Треба враховувати, що літній одяг значно дешевший, ніж зимні комплекти. Берци можна купити за 1200, а можна за 3600 – більш витриваліші, якісніші. Рукавиці за 100 гривень – це сміття, а за 300  не завжди є можливість придбати, бо в такому випадку  двоє бійців взагалі лишаться без них. Люди зневірилися, бо не бачать реального забезпечення зі сторони держави і дізнаються про масові випадки шахрайства, крадіжок. Треба розуміти, що кожного тижня видавати нову форму і взуття ніхто не зможе і це не передбачено, але в умовах війни все зношується в рази швидше. Овочі і крупи передають, але на їх приготування потрібні умови і час, а на блокпостах чи в окопах, коли тебе постійно накривають «Градами», краще залишитися голодним, ніж «наїстися заліза».  Консервація взагалі майже не надходить, а вона у багатьох випадках дуже виручає».

Бойко просить усіх не забувати, що волонтери зазвичай знають, де щось швидко знайти, закупити дешевше чи у великій кількості, ким передати посилку, щоб вона дійшла адресно, але в будь-якому випадку їхня робота залежить від людей, які жертвують кошти. Якщо у кишені умовно 100 гривень, то навіть при найбільшому бажанні і зусиллях, за них не купиш бронежилет. Олег неодноразово влаштовував разом з друзями по Житомиру концерти, під час яких збираликошти на лікування поранених. У цьому йому допомогла виконавиця Світлана Смірнова, разом з якою днями в Житомирському інституті післядипломної освіти вдалося зібрати для бійців близько 2 тисяч. Минулого тижня 6 тисяч йому передали з концерту в Андрушівці. 

Через війну взагалі поза увагою на ці кілька місяців лишилися дитбудинки й інтернати, з деякими з яких Олег Бойко налагодив співпрацю. Допомагати йому взявся німецький фонд «Євромайдан ПРВ» та його засновниця Ноель Ульманн. Під час своїх візитів у Житомирі жінка не лише зустрілася із вдовами загиблих десантників 95 бригади і передала допомогу від Фонду, але й побувала в реабілітаційному центрі у Денишах та прийомнику-розподільнику на Мануїльського. Крім солодких гостинців, придбала вихованцям крупи, цукор, фрукти, сир, дещо з канцтоварів та засобів гігієни. У Німеччині має закупити й привезти піжами та спортивні костюми. За її сприяння надійшло сотні кілограмів одягу для дітей та дорослих. Частину з цього передали родинам тимчасових переселенців у готель «Житомир». 

«Хочу сказати, що в готелі їм теж живеться не дуже добре. Харчування для дорослих раз вдень по талонах, брати з собою в номер чи готувати самостійно – заборонено. Ті овочі, що туди завозять у великій кількості, просто десь зникають.  Дехто  з переселенців влаштувався на роботу, але з цим дуже складно. Приміром, лікар із Луганщини попрацював на кар’єрі, але навиків такої праці так і не набув, а з оплатою теж проблемно. Чоловіки ходили у військкомат і просилися на війну, але їм сказали «Ну, ви ж з Донецька, Луганська». Окремо треба згадати про ту компенсацію за житло від держави, бо мало того, що готель забирає всі кошти, так ще й людям доводиться доплачувати зі своєї кишені. Багато родин переселенців живуть по селах Житомирського району й області загалом. Моя знайома –  дружина військового у Зарічанах взяла до себе одну дівчинку зі Сходу. Це не проблема.

Люди готові надати дах над головою, забезпечити харчуванням і належною підтримкою усіх, але це не вихід. Багато хто за ці місяці вже поверталися додому, але до звичного життя вернутися не вдається. Складна ситуація із пораненими військовими та їх родинами, а про вдів та дітей загиблих взагалі згадують в окремих випадках. Ми потроху намагаємося охопити усіх, але хочеться, щоб до наших ініціатив підключалося більше небайдужих людей. Це наша спільна війна, яку ми маємо виграти разом, тому закликаю всіх, не стояти осторонь».

Олег Бойко співпрацює з іншими житомирськими волонтерками – Тетяною Докиль, Світланою Іщук, Марією Улановою та Ніною Шепетухою. Вдячний, що дівчата часто відгукуються на його прохання, а він в свою чергу по можливості допомагає їм. Олег вважає, що нині вся країна має самоорганізовуватися і не чекати, що хтось інший провідає поранених, дасть гроші на теплий одяг чи забезпечить теплом переселенців.

Юлія ДЕМУСЬ

Контакти волонтера Олега Бойка – сторінка у фейсбуці, номер телефону – 096 34 84 865