У дитинстві він хотів бути схожим на Eminem, потім створити в Житомирі школу тектоніку, а вже у 18 років точно знав, що хоче бути перукарем.
Тепер, коли йому 25, а мрії так само залишаються незмінно амбітними – житомирський перукар-модельєр Петро Бородько хоче відкрити в місті міжнародну школу перукарства.
– З чого взагалі починалась твоя кар’єра перукаря?
– Мабуть, найперші спроби проявити себе в ролі перукаря були ще в дитинстві, коли я почав експериментувати з кольором свого волосся, бо дуже хотів бути схожим на музиканта Eminem . Потім навчався в житомирському училищі № 20, а так як ще під час навчання зрозумів, що хочу пов’язати з перукарством подальшу роботу вступив у вінницький філіал університету Поплавського. Практики як такої на заняттях було не достатньо, тому я почав пропонувати зробити стрижку своїм друзям. Вони погоджувались, а потім і самі почали частіше просити, щоб я їх підстриг.
– Серед твоїх перших клієнтів в період навчання були лише хлопці?
– В принципі так, в основному хлопці, бо вони якось менше звертали увагу на те, що я початківець і довіряли мені. Була також у мене ще подруга, яка любила експериментувати, а тому вона теж без вагань погодилась на якусь оригінально-незвичну зачіску. Зараз у мене проблем з клієнтами нема, я навіть роблю зачіски своїй мамі і сестрі.
– В скільки років ти вже остаточно прийняв свого першого клієнта як професійний перукар?
– Ну, якщо не враховувати різних там нюансів, то у 18 років я вже працював у перукарні поблизу вокзалу. То мій перший досвід, який я згадую досі повсякчас.
– Чи не було у тебе якихось курйозів на роботі і як взагалі ставились до тебе твої старші колеги, коли ти прийшов на своє перше робоче місце? Критика була якась?
– Запам’ятався випадок з дівчиною, яка прийшла і попросила зробити їй стрижку на довгому волоссі. Я все зробив як вона просила, але замість вдячності після почув незрозумілі звинувачення. Виявилося, що я залишив занадто багато волосся. Довелось виправляти, хоча я їй кілька разів наголошував, що в такому вигляді все значно краще. А щодо критики, то вона була і залишатиметься завжди і з боку колег, і з боку клієнтів. Одні прийшли, я зробив зачіску і вони задоволені, інші гадають, що разом із зміною зачіски чи кольору волосся можна життя змінити, але тут я вже не в змозі допомогти.
– Кажуть, що інколи бармен і перукар для людей наче психолог. В тебе щось подібне бувало?
– Так чи інакше з клієнтом треба говорити і чим більше спілкування, порад – тим більша ймовірність того, що наступного разу він прийде саме до вас. Між перукарем і клієнтом завжди існує негласна домовленість – ми допомагаємо йому зрозуміти, що він хоче, а він пояснює нам, яка зачіска підкреслює його стиль життя і внутрішній світ. Інакше ніяк.
– Скільки триває твій робочий день і чи думаєш ти про роботу вдома?
– Специфіка моєї роботи в тому, що я в першу чергу модельєр, тобто я не користуюсь шаблонними розробками зачісок, а здебільшого розробляю їх сам. Тому зрозуміло, що я просто зобов’язаний думати про це завжди. Щодо робочого часу, то працюю десь годин 12 на добу, обслуговую в середньому 12 клієнтів. Здебільшого, роблю стрижки людям різного віку, а також дітям від 4 років. Звичайно, роблю й зачіски різні, але я розумію, що в тому я слабший і вдосконалююсь в роботі з фарбуванням волосся та стрижках.
– В чому полягає твоє вдосконалення – спеціально відвідуєш якісь курси, майстер-класи?
– В першу чергу з кожним днем проходить певне самовдосконалення, бо ти як кажуть «набиваєш руку», але лише методом проб і помилок досягнути чогось дійсно важко. Я неодноразово брав участь у найрізноманітніших конкурсах на міжнародному рівні і на рівні міста. Зараз на моєму рахунку уже перемоги відкритих українських чемпіонатах по перукарській майстерності, на конкурсі «Золотая расческа», «Мир мастера 2010» та багато інших. Дипломи про найкращі досягнення і сертифікати про закінчення певних курсів я повісив у себе перед робочим місцем. Намагаюся постійно відвідувати майстер-класи професіоналів перукарської справи. Неодноразово проводив подібні майстер-класи сам.
– Як тобі вдається поєднувати роботу з постійними поїздками і навчанням?
Я працюю в салоні і паралельно з цим готуюсь до конкурсів. Коли представляю якийсь майстер-клас в іншому місті, то моделей шукаю вже там і на місці починаю втілювати задум. На конкурс готуюся завчасно, а тому й модель обираю дуже ретельно. Та все це поки що встигаю у вільний від роботи час.
– Ти досить успішно будуєш свою кар’єру в Житомирі, і думки поїхати на роботу приміром в Київ не виникало ніколи?
Житомир- це місто ідей, а не місто перспектив. Хоча наразі мені і цього достатньо. Київ – це звичайно круто, але поки що мені комфортно в Житомирі, тим більше я бачу, що в міста уже виробляється певний рівень кваліфікованих перукарів, які роблять все не заради пафосу і слави, а заради вдячного клієнта.
– Можеш сказати скільки в Житомирі можна нарахувати таких перукарів?
Ну думаю з десяток набереться, але треба розуміти, що з кожним днем у них зростає конкуренція з боку молоді, яка просто миттєво вловлює усі модні і брендові тенденції.
– Ти розповідав, що доводиться навчати старших за віком перукарів, як вони тебе сприймають?
Тут ситуація зовсім не така як на початку моєї роботи, коли в перукарню приходили такі собі вже «тьоті» і говорили мені, що я молодий і у мене нічого не вдасться. Ми просто навчаємо і консультуємо одне одного, ми майже в рівних умовах, але я просто уже встиг побачити більше і готовий поділитися.
– Не плануєш в майбутньому створити теж свою студію навчання?
Чесно кажучи дуже хочу відкрити в Житомирі міжнародну школу перукарства. Я вже прорахував, що на це піде років 10, але увесь цей час мені треба й надалі продовжувати працювати на своє ім’я, і перемагати в конкурсах. Колись я дуже захоплювався танцями, навіть танцював в клубі та хотів відкрити школу танців, але то були майже нічим не підкріплені прагнення. Тепер я почуваю себе більш впевнено, а попереду у мене дійсно багато цікавих досягнень.
Юлія ДЕМУСЬ
