Наш Житомир славиться багатьма талантами, які змушують дізнатися про них весь світ. Одним з них є перспективний футболіст команди «Шахтар». І сьогодні він погодився розповісти нам, який нелегкий шлях до мрії і щасливого життя, пише 20 хвилин.
– Здрастуй, Вова. Розкажи нам трохи про себе.
– Привіт, мене звуть Вова Праслов, мені 17 років, граю захисником у чимало відомому футбольному молодіжному складі «Шахтар».
– Нам відомо, що ти родом з Житомира, де отримував тут освіту?
– Так, це правда, я дійсно родом з міста Житомира, де прожив кілька років, навчався у 8 школі до 7-го класу, пізніше переїхав до Донецька, там отримав повну середню освіту. Після 11-го класу вступив до Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет ім. Григорія Сковороди на фізкультурний природно, зараз все перший курс заочного відділення.
– Як виявив в собі особливий інтерес до футболу?
– Нуу …. Це було так давно, всього в моїх шість років. Одного разу йшов сильний дощ, і ми з друзями у дворі ганяли у футбол, після гри один мій знайомий поспішав, і я поцікавився куди, на що він відповів: «На тренування з футболу, хочеш записатися?» Я не думав довго над відповіддю, так як знав її наперед. Мої батьки страшенно хотіли, щоб я чим-небудь зайнявся, і вони були зовсім непроти. І почав я тоді займатися своїм, вже тоді сформованим, хобі в «СДЮШОРФ» (Спеціалізована дитячо-юнацька школа олімпійського резерву з футболу). Там моїм першим тренером став Єфімов Віктор Борисович, який і подарував мені любов, сили і бажання на шляху до мрії – стати футболістом.
– Так, а як же ти потрапив в команду «Шахтар»? У твоїх 17 років досягти такого рівня не кожному вдається.
– Не сперечаюся, але в цій справі головне бажання і завзятість. Ці якості і допомогли мені стати кращим захисником на турнірі у Вінниці, де і помітили мою особистість селекціонери з Академії донецького Шахтаря, і я мав величезну честь отримати туди запрошення. Провчився там 4 роки після чого і став частиною команди «Шахтар».
– Мрії збуваються! Пам’ятаєш свій перший забитий гол? Його можна назвати вирішальним?
– О, так! Десь у сім років під час гри мені випала можливість забити гол із дальньої дистанції і в мене вийшло! Це було божественно, відчуття неможливо передати, адреналін так і пульсувало у мене в крові. Гол дійсно став вирішальним у тому, що я остаточно зрозумів, – це моє і я багато доб’юся.
– Я думаю, для кожного футболіста, забитий м’яч має якесь своє значення. Згоден?
-Так, і в мене є такі фішки. Мій практично кожен забитий гол присвячується рідним моєму серцю людям: батьки, сестра кохана, з часом і мої дівчата могли очікувати для себе щось подібне.
– «.. Мої дівчата»? Так ти вже встиг обзавестися купою красивих фанаток?
– Не те, щоб купою, є, звичайно, дівчата, які можуть зацікавити будь-якого хлопця, я не вийняток. Але на даний момент, ключ від мого серця має тільки одна дівчина.
– Так розкажи нам трохи про неї!
– Її звати Веліна. Ми познайомилися в соціальних мережах, вона з Житомира. Довгий час з нею просто спілкувалися і пізніше зрозуміли, що відчуваємо один до одного щось важливе. Вона завжди мене чекає, переживає, коли я перебуваю в Донецьку. І я гордо можу заявити, що дуже хочу, що б ця дівчина пов’язала зі мною все наше щасливе майбутнє, щоб кожну секунду знаходиться з нею поряд.
– Але поруч, напевно, не завжди виходить? Складно підтримувати стосунки на відстані?
– Складно. Це досить-таки часто залишає свій відбиток різними сварками, розбіжностями, але не дивлячись на це – у нас все добре!
– Крім дівчат, тебе на батьківщині чекають і твої близькі. Як же все-таки вистачило духу і сил ось так поїхати?
– Мої батьки, коли дізналися, що у мене є шанс стати професійним футболістом, тим більше, коли були явні докази моїх зусиль, вони зраділи і потримали мене в цьому напутті. Багато так само значила і підтримка моєї сестри Даші, вона старша за мене на три роки і весь час намагається підтримати й підказати що-небудь мені, за що я щиро вдячний.
-А не боявся в такому віці виявитися зовсім одним серед чужих? Нова команда, тренер …
– Боявся, складно було адаптуватися спочатку, але «Шахтар» заповнили чудові й талановиті гравці, що опинилися в подальшому моїми друзями! Це не тільки задоволення і конкретне хобі, воно тим самим дає повне забезпечення: харчування, житло, гроші.
– Коли здобули вашу першу перемогу
– Під час літніх зборів із підготовки до Чемпіонату України серед юнаків, ми зіграли мій перший з ними турнір проти Івано-Франківська. Перемога була за нами з рахунком (2. 0).
– З якими відомими командами доводилося вже грати?
– Якось ми грали в Донецьку на міжнародному турнірі, де мали честь позмагатися з гідними командами. Так само були такі склади, як: «Барселона» – Іспанія, «Манчестер Сіті» – Англія, «Спартак» – (Москва, Росія) та ін «Шахтар» дійшов до фіналу зігравши з «Барселоною» (4. 1.) на їх користь. Але здаватися ніхто не збирався! У цьому ж році (2011 – 2012) ми перемогли на Чемпіонаті України б’ючись у фіналі з командою «Динамо» – Київ. (2.0)
– Досьє досить насичене вже, можу посперечатися, що це ще не всі ваші перемоги. Зізнайся, нападала відома «зіркова хвороба»?
– Ні! Їй місця в моєму житті не виявилося, як і у будь-якого іншого члена нашої команди. Ми старанно працюємо і переживаємо кожен раз, як перший.
– Скільки ж ви часу витрачаєте на всі ці тренування?
– Зазвичай займаємося сім разів на тиждень по півтори години в день плюс гра, буває, що й більше часу йде на все це.
– Що ж тобі допомагає тримати таку чудову форму? Окрім футболу, звичайно.
– А крім нього, я можу проводити час в тренажерному залі, наводжу там себе в здоровий порядок, адже над своїми недоліками потрібно працювати!
– А інший вільний час куди витрачаєш?
– Не проти сходити з друзями на цікавий фільм в кінотеатр, прогулятися та й взагалі весело провести час.
– Ну що ж, ми бажаємо тобі і твоїй команді успіхів у майбутньому і сил для нових перемог! Є якісь побажання для тих, хто мріє про досягнення своєї мрії?
– Головне правильно розставити свої пріоритети з самого початку, але не забувати рідних, ні в якому разі не зупинятися на досягнутому. А взагалі працювати, працювати, працювати!
