Учасники екскурсії «Легенди Житомира з шампанським», яку 10 лютого проводив директор ТА «Патріот» Сергій Дехтяренко, мали можливість не лише дізнатися більше про історію будівництва і подальшого використання Водонапірної вежі в центрі міста (колишня вулиця Пушкінська, віднедавна – Віктора Косенка), а й потрапити всередину, піднятися гвинтовими сходами на висоту близько 30 метрів, походити поверхами, де нині експонуються артоб’єкти сучасних митців.
За словами екскурсовода, ця історична споруда, яка стала одним із символів Житомира та зображується на листівках, різноманітних виданнях, рекламних буклетах, фотозбірках, була зведена протягом 1895-1899 років за проєктом Арнольда Карловича Єнша та Мечислава Лібровича і введена в експлуатацію на початку 1899-го. Загальна вартість будівельних робіт становила 24 тисячі 749 рублів, а висота башні – 31 м.
Для спорудження будівлі було обрано найвищу точку на Петрівській горі, яка на 10 метрів вища за всім відому Замкову гору. Тривалий час Водонапірна вежа використовувалася як регулятор тиску води та каланча – пожежна оглядова вежа, звідки відкривався краєвид на Житомир. У випадку, якщо в місті виникала пожежа, з Водонапірної вежі, вмикаючи прожектор, сигналізували про це, аби житомиряни на певний період припинили використання води. У верхній частині будівлі були розміщені два накопичувальні баки об’ємом по 100 кубів, а на даху розмістили наглядовий майданчик з прожектором. Є інформація, що під час Другої світової вежа також виконувала роль пункту спостереження.
Свою основну функцію башта перестала виконувати у 1963 році, а через 20 років провели реконструкцію і відкрили в ній кафе «Ювілейне» (1984 по 1992 рік), де вантажним ліфтом на поверхи подавалися готові страви. Відтоді збереглося дзеркало та гардероб. Крім цього, на першому поверсі була VIP-кімната з каміном, головою лося на стіні, столами. Ще пізніше на першому поверсі здійснювався прийом клієнтів «Водоканалу».
Багато років Водонапірна вежа стояла зачиненою, але у 2020-му місцеві активісти навели там лад, за грантові кошти провели електрику і почали проводити безкоштовні екскурсії, концерти, виставки картин і фотографій, зустрічі з творчими особистостями, фестивалі, запрошувати митців з усієї країни. Також вони підняли питання про необхідність ремонту будівлі. Це вже неодноразово обговорювалося і до того на рівні міста, адже ще 2018-му році навіть було розроблено проєктно-кошторисну документацію на реставрацію вежі, згодом проведено тендер і визначено переможця, та через карантин і повномасштабну війну усі процеси призупинилися.
Натомість у теплу пору у Водонапірній вежі продовжує функціонувати муніципальний артпростір «Вежа», завітати туди можна на вихідних. Більшість активностей, що там проходять, мають благодійну мету – усі зібрані кошти і пожертви направляють на допомогу ЗСУ.
Водонапірну вежу в Житомирі називають родичкою Пізанської, адже вона має незначний нахил у бік Мальованки. Поруч із вежою знаходиться колишній театр (побудували у 1858 році), який у 1938 році змінив свій статус на філармонію, що зараз носить ім’я Святослава Ріхтера. Розповідають, що біля Вежі була конюшня і тварин залучали до перевезень людей чи обладнання, але один із робочих коней був «актором» під час вистав на сцені сусіднього театру.
Юлія Демусь
