Ярославу – 35 років. Хлопець народився і виріс в Житомирській області. До війни хлопець працював оператором полімерних покриттів. Але 24 лютого брат повідомив хлопцю, що у його квартиру прилетів снаряд. Тоді військовий вирішив йти на війну.
Про це пише 30 окрема механізована бригада ім. князя Констянтина Островського:
Ярославу з Житомирщини – 35 років. До мобілізації з військом його пов’язувала, хіба що, строкова служба.
“24-го лютого зателефонував брат і повідомив: в його квартиру, що у Ірпені, поцілив снаряд. Перша думка яка прийшла у голову – не зможу бути осторонь. Будь що, маю потрапити до ЗСУ. Він неохоче мене відпускав до РТЦК та СП, хвилювався. Воно й не дивно: ми росли без батьків і були завжди підтримкою і опорою один для одного”, – розповідає чоловік.
Доброволець зізнається – потрапити до війська було складно.У захисника був вибір між кількома військовими частинами, але перевагу надав – 30 ОМБр.
“Я був «заброньований» заводом на якому працював. Тому, всі мої спроби зводили нанівець. Все ж, мені вдалося досягти задуму. Щасливий, що потрапив сюди, адже зустрів брата по-духу з яким працюю у парі. З ним не відчуваю страху і в повному обсязі можу виконувати бойове завдання,- ділиться емоціями чоловік.
Ярослав працює з РПВ. Тому окупантам від нього вже не раз прилетіло.
“Ворог вогнеметників не любить і прирівнює до снайперів. Якщо дізнається про наше перебування у підрозділі – намагається винищити всю позицію. Ми перетворюємо на попіл легкоброньовану техніку та особовий склад противника. Скажу чесно, палимо віртуозно і з азартом”,- розповідає герой.
Герой каже, особливе задоволення приносить стрільба з трофейної зброї. Мріє про те, щоб вогнемети не закінчувалися доти, доки окупанти перебуватимуть на нашій землі.