Анна Галіч – психологиня із 5-річним досвідом. Працювати за фахом почала одразу після закінчення Житомирського державного університету ім. І.Франка, а нині здобуває другу вищу освіту в Уманському педагогічному університеті ім. П.Тичини за спеціальністю «Спеціальна освіта. Логопедія», проходить навчання по роботі з ПТСР та жертвами насильства.
Як психолог працює в ліцеї №7 ім.В.В.Бражевського. Крім цього, як співробітниця і психологиня Благодійного фонду «Міст», долучається до реалізації програм Міжнародного медичного корпусу, з яким співпрацює організація, займається переважно тренерською діяльністю.
«У Житомирі протягом останніх місяців ми впроваджували кілька проєктів. Зокрема, групові – «Активне довголіття» на базі Житомирського геріатричного пансіонату, «Позитивне батьківство» для батьків наших ліцеїстів, «Допомога+» для практичних психологів міста закладів дошкільної та загальної середньої освіти. Також проводимо разові зустрічі лекційного характеру на тему «Турбота про себе під час кризових ситуацій», для підвищення обізнаності людей з методами психологічного відновлення, саморегуляції та ін. Залучаємо молодь, педагогічні колективи, ВПО, ДСНС, держслужбовців. Програма сесії включає декілька компонентів. Спершу пояснюємо поняття, що ж таке «турбота про себе». Це не лише про сон, відпочинок, якісне харчування, фізичні вправи, адже маємо турбуватися про своє психічне і ментальне здоров’я, – пояснює Анна Галіч. – Розповідаємо, чому ж потрібно турбуватися про себе під час кризових ситуацій, які бувають стратегії турботи про себе, що включають намір, самосвідомість особистості, зв’язок і соціальну підтримку, фізичну безпеку, визначення реальних очікувань – що від тебе залежить і що не залежить, чим можеш керувати, а чим не можеш. Надаємо основні рекомендації фахівців з психічного здоров’я , щоб тримати рівновагу і баланс. Ознайомлюємо з техніками саморегуляції та їх виконанням на практиці. Сюди відноситься майндфулнес-дихання, заземлення, прогресивна м’язова релаксація».
За словами психологині, є певний перелік питань, які можуть допомогти людині вибудувати стратегію піклування про себе:
- перерахувати те, що допомагає розслабитися, тобто знайти ресурсні канали, які допомагають жити і насолоджуватися життям;
- визначити, які події або ситуації спричиняють стрес і як раніше ви справлялися зі зменшенням стресу;
- визначити як стрес впливає на емоційному, фізичному і духовному рівні на поведінку;
- визначити основні канали соціальної підтримки, тобто з ким можна поділитися, поговорити;
- визначити конкретні дії, які можуть допомогти почуватися краще;
- визначити, що людина дізналася про себе та свої стосунки з іншими у період важкої кризи, як змінилися ціннісні орієнтири, світогляд.
На кожному з цих етапів важливо пам’ятати, що раніше людина змогла подолати певні перешкоди, всередині неї є віра та надія на щось краще, тож варто стимулювати роздуми про це і не опускати руки.
Анна Галіч ділиться, що протягом останнього року багато запитів, які пов’язані з роботою консультаційного характеру, отримує від військових, що потребують психологічної допомоги. З ними працює у приватному порядку. Якщо говорити про цивільних дорослих, дітей і сферу загальної середньої освіти, то має звернення про підвищення рівня агресії, тривожності. Намагається допомогти усім, кому може, в іншому випадку – перенаправляє до вузьких спеціалістів, які сертифіковані для роботи з деякими проявами травм.
За період повномасштабної війни пройшла чимало різних тренінгів, починаючи від Ізраїльської коаліції травми (ІТС), закінчуючи вітчизняними науковцями, які дають змогу навчатися безкоштовно. Безпосередньо розвиває себе у напрямку ПТСР, бо після перемоги військові, які повернуться з фронту, потребуватимуть кваліфікованої допомоги, а наразі в Україні не достатньо фахівців, які готові і можуть працювати з такою кількістю людей.
Фахові знання, навички і практики, каже Анна, використовує особисто. На власному досвіді знає, як це працює.
«У нас є лише три реакції – бий, біжи або замри. У перші місяці після повномасштабного вторгнення російських військ моя була – “бий”. Почала дуже активно волонтерити, працювала не лише у сфері психології, але й підтримувала збори речей, коштів. Деякий час це допомагало триматися на плаву, але такий ресурс теж може бути вичерпаний. Так, власне, сталося і зі мною, коли на якомусь етапі взагалі відійшла від будь-якої діяльності і потребувала часу, щоб побути на самоті, розібратися із тим, що відчуваю і повернутися до справ знову, – продовжує психологиня Галіч. – Використовую ресурсні та стабілізуючі техніки. Якби цього не було, то я б не мала сил віддавати щось у світ. Треба вчитися акумулювати енергію, створювати власний внутрішній ресурс, щоб ділитися ним із друзями і близькими. Якщо його не поновлювати, не знати як регулювати власний емоційний стан, ти фактично не можеш бути корисний комусь. Ми віддаємо лише те, що можемо мати всередині. Про це на всіх заходах розповідаю. З власного досвіду знаю, що теорія – це дуже класно, але людям варто чути як це допомагає в житті».
У контексті цього Анна пропонує ознайомитися із ресурсною вправою «Я є. Я маю. Я можу. Я буду», для виконання якої знадобиться папір та ручка. На аркуші обводимо свою широко відкриту долоню. На першому пальці пишемо «Я маю» і перераховуєте імена тих, хто підтримує, поруч з ким почуваєтесь добре. На другому – «Я є», пишете те, чим пишаєтесь, про свої досягнення. На третьому – «Я можу», прописуєте конкретні вміння, види діяльності, якими займаєтесь і це приносить задоволення та має цінність. На четвертому – «Я буду», записуєте план дій, якими з цих каналів будете користуватися, щоб себе заспокоїти. Останній палець лишається пустим, але там можна написати «Дякую собі» за те, що ви є і що витримуєте це все.
Ще одна рекомендація – «Мислити як оптиміст». Необхідно продовжити речення: «Все можливо та кероване», «Я можу це зробити» і перерахувати, «Чим я можу управляти», «Якщо мені буде важко, я попрошу допомогу в …», «Я вмію себе заспокоїти, бо …», «Я знаю свої внутрішні ресурси» і назвати їх.
«Колись я читала книги Ремарка і захоплювалася тим, що під час війни люди можуть жити далі, відчувати емоції, насолоджуватися, закохуватися, будувати щось, планувати. Для мене це був певний внутрішній дисонанс, бо було важко це зробити після подій 24 лютого і наступних днів повномасштабної війни, але через практику, через власну силу ми маємо вчитися жити в тих умовах, які є, приймати реальність такою, як вона є. Зараз ви живемо між сигналами «Повітряної тривоги» і кожен знайшов якийсь внутрішній ресурс, щоб втримати баланс. Наша психіка виснажується, треба знаходити час для відпочинку, для себе, для роздумів. Не боятися ділитися своїми відчуттями, якими б вони не були, – констатує Анна Галіч. – Будь-яка реакція, яка у нас виникає, є нормальною при ненормальних умовах. На жаль, ми живемо саме в ненормальних умовах, коли кожного дня прокидаємося і не знаємо, чого чекати. Стимул планувати життя, потрохи зрушувати себе, вірити у власне майбутнє, у Всесвіт, в Бога – у будь-що, дає сили йти далі, але треба не забувати про піклування про себе, бо лише тоді ви зможете турбуватися про інших. Добро, яке кожен з нас несе у світ, наповнює життя сенсом. Знайдіть діяльність, яка приносить вам задоволення, знайдіть те оточення, яке завжди підтримає, кому можна довіритися і отримати безоціночну любов. Це допомагає втримати рівновагу. Тільки комплексно під час війни можна підтримувати емоційний баланс. Дотримуйтеся інформаційної гігієни, не зациклюйтеся на негативі, все має бути дозовано. Налаштовуйте себе та інших на позитивний лад, бо емоційно вигоріти дуже легко. Особливо тим, хто працює з людьми – психологи, волонтери, педагоги та будь-хто зараз схильний до емоційного вигоряння. Треба давати собі час на відпочинок, інколи навіть змушувати себе вийти на вулицю, прогулятися, подихати повітрям, мотивувати, надихатися, релаксувати. Якщо хочеться полежати у ванній, поїсти щось солоденьке, зробіть це для себе. Якщо вам приносить радість спілкування з друзями, знайдіть час на це. Таким чином зможете залишатися в гарному емоційному стані і вигоряння не заважатиме вам рухатися далі».
Юлія Демусь
