Андріана – 21-річна фельдшерка 95-ї десантно-штурмової бригади. Вже рік дівчина на війні, пройшла Балаклію, Куп’янськ та продовжує рятувати військових. У стабпункті одразу з 30 пораненими допомагала лікарям.
Батька дівчина не одразу розповіла про гарячі точки – вони думали, що їх донька рятує військових у Києві, – повідомляє служба зв’язків з громадськістю 95-ї окремої десантно-штурмової бригад.
Дівчина 10 разів ходила до військкомату, щоб потрапити на службу. Тернополянка працює фельдшером у медичній роті 95-ї окремої десантно-штурмової бригади, їй лише 21 рік, проте вона вже майже рік на війні та рятує українських воїнів.
“Коли почалася повномасштабна війна, я вирішила, що маю бути тут, щоб бути корисною. Батьки мої слова про роботу на фронті сприйняли не надто серйозно. Напевно, вирішили, що я «перегорю» цією думкою, заспокоюсь. Але військкомат був буквально навпроти лікарні, де я працювала. Тож я туди ходила, як до себе до дому – прийду і запитую чи є місце для мене в якомусь підрозділі, а мені посміхаються, мовляв, тобі 20 років, яка війна!”, – розповідає Андріана.
Спочатку була в Першому Добровольчому Медичному Шпиталі, де їй одразу запропонували поїхати на ротацію на місяць.
“Батькам сказала, що буду допомагати в госпіталі в Києві, але коли вже почалися бої за Балаклію, Куп’янськ вирішила повідомити де я саме знаходжусь. Мама одразу в сльози, батько в шоці, але їм зрештою довелося змиритися з моїм рішенням, тепер вони мене підтримують”, – розповідає медик.
Дівчина розповіла про свій перший виїзд за пораненими:
“Коли вперше побачила пораненого, то на секунду впала в ступор. Я працювала медсестрою в цивільному житті, але до цього не бачила нічого подібного. Для мене та секунда тривала довго – так, мені було страшно, але я подумала, навіщо я тут, якщо від мене ніякої користі не буде! Більше такого зі мною не траплялося, ні на мить більше не дозволяла собі такого”.
Андріана зазначає, що декілька разів розгортали стабілізаційний пункт в лісі. Коли ж війська просувалися вперед, стабпункт переносили ближче до лінії фронту.
Адаптуватися їй довелося дуже швидко. Якось їм в стабпункт привезли одразу 30 поранених. Рук не вистачало, водії «швидких» почали допомагати лікарям і медсестрам. За словами дівчини, вони швидко розділили важкопораненим від легких, і почали надавати допомогу спершу тим, хто був у критичному стані. Так вдалося впоратися і врятувати всіх.
Андріана зрозуміла, що вже не зможе спокійно працювати вдома, вона знала, що її знання та досвід потрібні на фронті. Але на роботі не готові були постійно відпускати дівчину надовго. Тож вона вирішила підписати контракт.
“Коли я була у складі ПДМШ, ми працювали з 95-ю бригадою. То я вирішила служити в цьому підрозділі. Приїхала додому, зібрала необхідні документи та прийшла у вже рідний військкомат. Мене впізнали, але цього разу не відмовили – у мене вже було відношення з частини. Ось так я вже майже рік служу з десантниками”, – посміхається Андріана.
Зараз дівчина виїжджає в складі медевакуаційної бригади за пораненими, а поміж чергуваннями працює в штатному лазареті та постійно їздить до бойових підрозділів, щоб провести курс тактичної медицини.
“Щоб стати ефективним на фронті, треба все довкола приймати як роботу. Голова має бути холодною, щоб надати допомогу на найвищому рівні, адже від нашої роботи залежить житті”, – говорить Андріана.
