Милі зайці-патріоти, жовто-блакитні серця-обереги, подушки, пледи, іграшки, тематичні сувеніри, дитячі шкарпетки та багато іншого створює Ірина Суворова. Наразі разом з чоловіком, дітьми і мамою вона мешкає на Житомирщині – у селі Ліщин. Тут планують залишатися на найближчі кілька місяців.
Її рідна Любомирівка Баштанського району на Миколаївщині, де народилася, виросла, створила родину, працювала завгоспом у місцевій школі, поруйнована війною. Вже на початку березня через село проїхала колона російської військової техніки, в середині місяця – наступна. Основні бойові дії точилися за 15 кілометрів від населеного пункту, перші обстріли почалися наприкінці березня. З кожним днем вони ставали все частішими, ситуація лише погіршувалася. Залишити рідну домівку Ірина з сім’єю наважилися лише через два місяці від початку повномасштабного вторгнення – виїхали у сусіднє містечко. Житло їм надали безкоштовно, але у травні ворожі обстріли дісталися й туди.
«Ми два місяці залишались в селі, думаючи, що нас не зачепить, але надії були марними. Не вдалося сховатися від обстрілів і у селищі міського типу. Були мінометні атаки, потім касетні снаряди і навіть ракети. Останні обстріли були вже поруч з тим будинком, де ми тимчасово проживали, – згадує Ірина. – І тоді ми вирішили, що потрібно їхати далі. Житомирщину вибрали свідомо, бо тут проживає тітка чоловіка. Саме вона, наче відчуваючи, що нам на Миколаївщині не дуже добре, запропонувала приїхати. Проте, ми не захотіли жити двома сім’ями в одному домі і знайшли собі будинок в чудовому селі Ліщин Станишівської громади. Тут гарна школа і садочок, люди всі добрі, відверті та відкриті. Мені подобається цей край – Житомирщина. Вже встигли побувати у Житомирі на екскурсії. Прекрасне, чисте, затишне місто. Є куди сходити відпочити, прогулятися. Наше село до війни також було гарним, та зараз розбиті будинки, двоповерхова школа і дитсадок, куди ходили мої діти, сільська рада, фермерське господарство. Боляче дивитись на фото зруйнованого життя. Ми ростили своїх діток, надіялись на краще майбутнє, але хтось вирішив по-іншому… Як би в гостях не було добре, а серце і душа рветься туди – в рідне село, в рідну домівку».
До війни Ірина на вихідних та вільний від основної роботи й домашніх клопотів час в’язала різні іграшки та речі для себе та на замовлення. Зізнається, бувало, що чекала, коли всі полягають спати, а сама бралася до роботи. Після вимушеного переїзду вільного часу має багато, тож вся справа тепер за натхненням. В’язати вона почала ще зі школи, опанувала основні техніки гачком та спицями. Більш наполегливо та усвідомлено до такого захоплення підійшла після народження дітей. Тепер для Ірини це можливість перезавантажитись, відволіктися від новин, зробити комусь приємний презент. З особливим трепетом розповідає про обереги для захисників. Коли у село зайшли ЗСУ, зібрала усі залишки матеріалів і зв’язала для хлопців на знак вдячності сувеніри.
«В дитинстві я часто ходила до місцевої бібліотеки і одного разу натрапила на книгу «Рукоділля», в якій були детально описані перші кроки по в’язанню крючком. Один раз спробувала, другий і почало виходити. Трішки пізніше, в старших класах, нас уже почала навчати цьому вчителька по трудовому навчанню. Ми в’язали серветки, шарфики та інші вироби. Коли ж у мене народилась перша дитина, я задумалась над тим, що було б добре навчитись в’язати спицями шкарпетки. Також спробувала і все вийшло, – додає Ірина Суворова. – Мені це так сподобалась! Просто сидиш і робиш гарні речі для дорослих та для діток. А головне – своїми руками, з почуттям і душею. Іграшки почала в’язати лише у 2020 році. Першою роботою був символ 2020 року – криса. Зв’язала за два дні, виклала у групі рукодільниць, отримала купу компліментів і величезний заряд натхнення. Так і залишилась з цією прекрасною справою до цього дня. Як почалась війна, майже два місяці нічогісінько не могла робити, була в ступорі. Проте, коли в наше село прийшли українські військові, щоб захищати, я наче прокинулась. Прийшло натхнення і азарт. Перебрала пряжу, яка була в запасах і вирішила поробити хлопцям сердечка-обереги. Кожному сподобалось. Моє серце раділо від того, що можу когось просто так ощасливити. Потім в інтернеті з’явились схеми опису роботи зайців-патріотів і кумасиків, схожих на маленьких козаків. Зацікавилася і почала працювати. Один із сувенірів зробила власноруч і написала майстер-клас з його створення».
Для виробів майстриня використовує переважно акрил та пряжу бавовняно-паперову, наповнювач – синтепух, який не викликає алергію. Каже, що це важливо, особливо, коли іграшки беруть для дітей. Замовлення виконує за день-два. Все залежить від складності роботи. В асортименті, крім іграшок та актуальних наразі сувенірів, пінетки, дитячі ковдри із плюшевої пряжі, рукавички та шапочки, шкарпетки для дорослих, подушки.
«Коли почалась війна, окрім в’язання в мене прокинулось натхнення до віршів. Писати почала також ще в шкільні роки, але зараз зайнялась цим більш серйозно. Усі мої твори – на патріотичну тематику. Проте, в жодному вірші чи розповіді, не можна передати ту біль і смуток, який панує в серці за рідними місцями і тим, що відбувається в Україні», – говорить Ірина Суворова, творчий псевдонім Ірен Тома.
Має свій телеграм-канал, де публікує поезію та прозу. Побачити більше робіт, а також зробити замовлення можна на її сторінці Іринка Українка у соцмережі Фейсбук.
Юлія Демусь
