Головна Цікаво 10 років після “Голосу країни”: як живе і чим займається переможець першого...

10 років після “Голосу країни”: як живе і чим займається переможець першого сезону – Іван Ганзера

2074
0

Хлопець, який від народження бачить всього лише на три відсотки, став переможцем першого сезону вокального шоу “Голосу країни”.

Десять років тому Івана Ганзеру як співака почула вся країна. Із того часу він побував більше 300 разів із концертами у зоні АТО, де не тільки співав, а й спілкувався та жив із бійцями. У 2016 році Іван Ганзера нагороджений відзнакою Президента України «За гуманітарну участь в АТО».

Нині співак Іван Ганзера проживає з родиною в Коростені.

Як склалося життя співака після шоу “Голос країни”, його мрії та драми, а також про реаліті і закулісся українського шоу-бізнесу – читайте в інтерв’ю Івана Ганзери для Першого житомирського.

Коли  Ви зрозуміли, що музика – то Ваше покликання? Як до цього поставилися рідні?

–  З музикою мене вперше познайомила мати. Хоча в дитинстві хотілося більше гратися з однолітками, а не займатися по 3-4 години на акардеоні. У 12-13  років вперше виступав у своїй Калинівській сільській школі, що на Харківщині, і дівчина після концерту подарувала мені букет квітів. Тоді я зрозумів, що це буде справою мого життя. 

Навчався у звичайній школі, спілкувався з усіма дітьми і завжди щиро радів усьому в своєму житті, незважаючи на проблеми з зором. Подорослішавши, виступав на концертах, весіллях, різних заходах.  Родина підтримувала та допомагала.   

Хто Вас вперше познайомив зі світом музики і що підштовхнуло спробувати свої сили у вокальному конкурсі “Голос країни”?

– Моя перша вчителька  в музичній школі. Так, як в мене, проблеми з зором, їй було важко займатися зі мною. Вона не знала шрифту Брайля, і я не знав. І ми вирішили записувати ноти літерами на листочку, а я їх вчив  напам’ять та грав з голови, не читаючі нотний зошит.

Я сам із Богом забутого села (сміється, – ред.).  Проте мріяв вирватися на велику сцену і реалізуватися як артист.

Почув про телепроект “Голос країни”, де обирають всліпу – не за виглядом, а за голосом. Одразу вирішив взяти участь, хоч перед цим і пробувався на різні телепроекти, але до фіналу до доходив. Це було чудом, коли мене обрали в 150 найкращих. Чув, як співали інші, і здавалося, що вони співають краще, ніж я. Думав: що я тут роблю? 

 Що відчували на сцені проекту?

–  Здавалося, що кожен ефір буде останнім для мене. 

–  До Вас обернулися всі чотири крісла тренерів. Чому обрали саме Діану Арбеніну? 

– Тут, зіграла моя віра в знаки, бо ж голоси Діани та моєї першої вчительки, були схожими. Вирішив, що це Бог дає мені знак, і вибрав Діану. Хоча в анкетуванні написав Олександра Пономарьова, чесно, я не очікував, що повернуться всі чотири крісла. 

 Яке воно “закусіля” проекту проекту? Що було найважче з боротьбі за перемогу? 

– Такого пафосу, як зараз, не було (посміхається, – ред.). Було як у шоу-бізнесі і часто в реальному житті: в очі одне, а позаочі – інше. Разом із тим ми всі дружили та підтримували один одного. Нас точно шоубіз не зіпсував.

Прикро було, бо деякі тренери з учасниками практично не працювали. Приходили за півгодини до ефіру і сиділи в кріслах.

Мені пощастило: Діана працювала зі своєю командою, ми збиралися ввечері в караоке, кожен обирав собі пісню. Її і обирали на ефір за умови, якщо всім учасникам та тренеру сподобалася. За ніч формували списки пісень.

Пам’ятаю, як  о четвертій ранку надіслали смс Костянтину Меладзе,  а вранці дзвонимо, що ми готові виступати.

– Який найстрашніший ворог у шоу-бізнесі?

– Як і скрізь – наші страхи. Мій був у невпевненості.

Здавалося, що пів України мене любить, а пів – ні. Деякі люди писали щось добре, а хтось – що я тут, бо мене пожаліли. 

Просив тренерку ставитися до мене, як до всіх інших, без поблажок. Вона так і робила.

–  Все ж, незважаючи на страхи, Ви стали переможцем шоу. Запам’яталися ті емоції?

– Навпаки, не все пам’ятаю! Тільки те що, ми з Тонею Матвієнко стояли,  тримаючись за руку. І ось, ось Олександр Ткаченко мав оголосити переможця і я привітав Тоню з перемогою, бо думав, що переможе вона. І тут Тоня відпускає мою руку. Більше нічого не пам’ятаю, вже по телевізору передивлявся цей момент та згадував.

Як допоміг проект реалізувати себе як артиста? Можливо, були пропозиції, контракти чи розчарування?

– Вже пройшло 10 років після перемоги у проекті. Тепер я точно розумію, що “Голос” змінив моє життя повністю. 

Так, я підписав контракт з Universal Music. Але не склалося, бо ж вони хотіли, щоб я робив те, що їм потрібно. Щоб співав, те що вони хочуть, і  мав бути тим, ким не є. 

Разом із тим я збирав великі концертні зали, об’їздив всю Україну. 

– Які вони: слава і життя людини з шоу-бізу?

– Про шоу-бізнес скажу: це – ілюзія. 

Перші слова мого  продюсера  були такі: що б у житті не трапилося, ти маєш жити в золотому будинку і ходити на золотий унітаз. Скільки б тобі цього не коштувало і скільки б планів не було.

Мав ходити  по київських тусовках, бути в оточенні популярних людей.

Те, що показують по телевізору, що артисти живуть в крутих особняках, то – ілюзія. Насправді часто орендують квартири на Харківському масиві. 

Я за –  правду. Адже ніякі тусовки не зроблять тебе справжнім артистом, якщо ти не вмієш співати та творити справжні ноти музичного ремесла. Мені немає чого приховувати. Про моє життя можна дізнатися з соціальних мереж. 

Радий, що десять років минуло, а я досі у справі. Так, можливо, я не збираю стадіони, але ж багато моїх колег-переможців різних проектів вже давно працюють у супермаркетах.

Вдячний Богу, що я ще виступаю, співаю. Дуже тішить, що в Україні є люди, які хочуть мене почути. Сто чоловік, двісті – не має значення, де вони живуть, я приїду і подарую їм свою пісню, розповім їм історію свого життя.

 Чи отримали ви обіцяний кліп та альбом?

– Universal Music кліп так і не зняли, альбом нашвидкуруч записали з пісень, із якими я виступав на “Голосі”.  

– Є у вашому репертуарі пісня, присвячена українським дорогам –  “Кобила Зіна”. Що це за історія? 

–  Це вічна історія. Ми їхали якось на концерт, а дороги – яма на ямі. Машина їхала настільки повільно, що її обігнав кінь. От я і вирішив написати пісню “Кобила Зіна”, саме про ту, яка нас обігнала.

Як познайомилися з дружиною? Було багато фанаток?

–  Оля була у глядацькій залі. Продюсери шоу вирішили показати відео на телебаченні, де нас оточують фанати, типу горять бажанням із нами сфотографуватися. Ми зайшли в залу до глядачів.

У мене був поганий настрій, але тут підійшла Оля і попросила фото. Я  не дозволив і пішов. Тоді тато мене догнав і сказав: “Два рази по телевізору показали – і вже зірка? Сфотографуйся з дівчиною!”. Я повернувся і зробив фото. Потім через рік почали листуватися, вона надсилає фото і запитує, чи пам’ятаю я її? А я сказав – ні! Оля образилася, а я довго вмовляв її піти зі мною на побачення. У результаті вже дев’ять років живемо.

– Як змінилося Ваше життя через 10 років після перемоги? Під час карантину працювали?

–  Зараз стиль життя спокійний. Декілька років тому поїхати на концерт, наприклад, у Харків, а на наступний день – у Львів, то була норма. 

Карантин теж уніс свої великі корективи у життя музикантів. Спочатку сприймався як відпустка. Потім стало важко, деякі артисти давали концерти онлайн, якось зайшов на сторінку до знайомого, а там 10 глядачів дивляться – це  знущання. Хотілося співати вживу, були думки зробити концерт для сусідів, але так і не надумався. Тепер трішки концерти з’являються.

Ви давали багато концертів в підтримку українській армії  на Сході України.

– Якось ми мали їхати в Луганськ після концерту для 30-ї бригади у Волновасі. Дорога порожня, потім – ліс-посадки, а через поле – прапор ДНР. Кажу водію: давайте швидше, а він жартував “людей везу, тому нормальна швидкість”.

Співав якось пісню “Путіну Хана”,  звук потужний , і тут – половина військових кудись побігли. Я доспівав і бачу: вийшов з села чоловік і почав стріляв нашу сторону. 

Також виступали у Щасті. Навкруги звуки від пострілів, місцеві не зважають, слухають концерт, бо звикли до цього. 

Я не хотів би, щоб у нас таке було. З військовими спілкуватися тяжко, ми ночували з ними, говорили, підтримували, як могли. І ще плануємо поїхати.   

–  Які ставите перед собою цілі на майбутнє?

–  Плани в мене – творити, писати. Написати таку пісню, яка звучатиме у  кожному будинку! Хочу дописати власну книжку про шлях до мрії. Можливо, тим людям, які починатимуть свою співочу кар’єру, було б цікаво. 

Іван Ганзера з дружиною Олею живуть у місті Коростень, виховують 8-річну доньку Софійку.

Співаку 33 роки. Він виступає з концертами, бере участь у міжнародних фестивалях та головне – насолоджується життям, займаючись улюбленою справою музикою, хоч вже і не великій сцені.

ЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here